Минають сьомі роковини від дня смерті учасника АТО старшого солдата Збройних Сил України Владислава Кучеренко, уродженця села Новаки, Лубенський район, Полтавська область.
25 вересня 2014 року в Донецькій області у зоні проведення антитерористичної операції під час виконання бойового завдання, БТР - 80, в якому перебував старший солдат Кучеренко Владислав Ігорович, водій взводу БТР 6 роти охорони, військової частини А0139, здійснив наїзд на протитанкову міну, в результаті чого стався вибух. В результаті вибуху старший солдат Кучеренко В.І. був тяжко поранений та направлений до Артемівської міської лікарні в Донецькій області, після чого 26 вересня 2014 року був доставлений до Харківського військово-клінічного шпиталю в тяжкому стані. 27 вересня 2014 року близько 23.00 год. старший солдат Кучеренко В.І. від отриманих травм помер.
Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Похмурий день, туман усе укрив
І сльози котяться щоками
Мій син вкраїну боронив,
Тепер він спатиме роками.
Як я згадаю день той роковий,
Коли поїхав голуб в далину,
То вирок був страшенний больовий,
Бо повернувся вкладений в домовину.
Мій сину, любий мій, рідненький,
Проснись, не покидай мене.
Ти пожалій стареньку свою неньку
І біль душевний з часом промине.
Синочку, чуєш, не іди
Я так люблю тебе без тями.
Ти всім нам дуже дорогий
Проснись, торкнись мене руками.
Не оживає, не говорить син.
Він лиш лежить увінчаний квітками.
Несуть. Кладуть і біля інших домовин
На сон благословенний вже віками.
О ні! Коханий мій, моє дитя,
Навіщо доля нас отак скарала?
Ти вже поринув в майбуття,
Залишивши в мені глибоку рану.
Дай поцілую я тебе вже раз останній
Сльозами твоє личко вмию.
І підкорившись смерті невблаганній,
Відпущу у чарівний Божий вирій