1222222222222222                                                                          

           

     Минулої суботи, у День працівників радіо, телебачення та зв’язку, Міністр освіти і науки України Дмитро Табачник дав інтерв’ю представникам регіональних засобів масової інформації центральних областей України. Питання журналістів стосувалися вивчення іноземної мови у школах, матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів, оптимізації мережі ЗНЗ, фінансування навчальних закладів,програми «Шкільний автобус» та ін.Приємно, що на зустріч з Міністром було запрошено й «Оржицькі вісті» в особі головного редактора О.Сидоренко. Відтак з’явилося бажання розповісти нашим читачам про подію.

По-журналістськи спокійно і з учительським трепетом у душі цікавимося у заступника Міністра Б.М. Жебровського: «А про що можна запитувати Міністра?». Борис Михайлович посміхається у відповідь: «Що вас хвилює, про те і запитуйте». Переглядаємося з колегами: ми ж бо приїхали з так званими домашніми заготовками, підготувавши по 4-5 питань.Запрошують до кабінету керівника Міністерства. Насправді найперше просто цікаво подивитися, де працюють міністри. А якщо спілкуватися, та ще й з тією людиною, яка очолює відомство, близьке серцю, то цікаво й поготів.Нас зустрічає Дмитро Володимирович, тисне кожному руку, знайомиться і запрошує проходити. Спалахи фотокамери діють заспокійливо: це наша звична робота. Сідаємо за стіл. І на цьому закінчується вся звичність. Одне питання, інше… Д.Табачник відкладає папку убік і пропонує: «Давайте не по-писаному...» Це було не інтерв’ю, а щира розмова на рівних. Жодного натяку на якусь нашу некомпетентність, зайву емо-ційність чи якесь незручне питання. Коротке питання журналіста і відповідь не стільки Міністра, скільки людини, що не тільки знає достеменно галузь, освітянина, який справді робить все можливе для забезпечення якості знань.Про питання та відповіді Міністра освіти та науки Д.В.Табачника стосовно освіти у країні та проекція тих же питань для керівників районного рівня читайте в одному з наступних номерів газети. А сьогодні – враження. Від зустрічі і від людини.До події готувалася ретельно: побувала у відділі освіти, поспілкувалася з учителями, мала й власний, ще не забутий, педагогічний досвід. Крім того, в мережі Інтернет перечитала достатньо інформації про самого Міністра. Медійні репортажі, які останнім часом лунають чи не з усіх каналів про освіту та її керівника, мимо моєї волі створили образ «ворога освіти і всього українського». Не претендуючи на істину в останній інстанції, спробую передати власні враження, бо після зустрічі з’явилося переконання: саме через те, що читачі й слухачі не знають, наскільки якісним є продукт, який їм подають, видання й канали дозволяють собі замовні матеріали, відверту антирекламу й однобоку «аналітику».За інформацією Інтернет-мережі, кредо Д.Табачника: будь-яку доручену роботу виконувати професійно, не втрачаючи власної гідності. Істинно так, - дозволю собі стверджувати. Спостерігаючи за коментарями Д.В. Табачника, відповідями на питання на парламентських слуханнях, годинах уряду тощо про освіту, ловила себе на думці: чи справді настільки знаючий, чи просто сильна команда? Кожне питання журналістів, не завжди зручне, інколи проблемне, а ще більше політично заангажоване мало відповідь Міністра – компетентну, спокійну, із знанням справи. Наша ж чотиригодинна зустріч дала можливість переконатися, що ми ведемо мову з професіоналом, який у своїй діяльності поєднує глибокі фундаментальні теоретичні знання і практичну підготовку з постійно зростаючими вимогами інформаційного суспільства. Журналісти запитували про вивчення іноземної мови у школах, про оптимізацію мережі ЗНЗ. Ми цікавилися, чи програма «Шкільний автобус» не знищить малу школу, порушували питання тендерів і фахового рівня директора, методиста чи спеціаліста відділів та управлінь освіти. Ми передавали занепокоєння педагогічної спільноти обвалом звітів та інформації, бюрократизацією школи і просили прокоментувати ситуацію з підручниками… Д.В.Табачник не лишив поза увагою жодне з наших питань. Спокійно і врівноважено, із знанням справи він висловлював власну думку і презентував позицію відомства з тієї чи іншої проблеми. Міністр приділяє увагу всьому, що сприяє руху вперед. Пріоритети у роботі – системно шукати найкраще, і якщо це справді актуально для галузі, то впроваджувати. Він не чекає миттєвого схвалення чи оплесків, розуміючи, що вчительство – це найконсервативніша і водночас найбільш здатна до революційного самооновлення частина суспільства. Міністр освіти вірить у кожного педагога, адже за його переконанням, висловленим і на парламентських слуханнях, «українська школа жива, розвивається і має всі підстави для подальшого покращення своїх результатів. Давайте повіримо всім, хто хоче зробити життя наших дітей кращим, всім, хто хоче допомогти вчителю і школі. Бо якщо обіцянки на цій найвищій трибуні будуть просто політичною грою, - це великий гріх. Не можна з кабінетів на київських пагорбах зазирнути в кожен клас поліської чи карпатської школи. І які б у нас не вивішувались прапори, і скільки б не змінювалася влада, щодня до дітей у клас заходить учитель. На уроці він і міністр освіти, і депутат, і старший друг, його слово і посмішка вчать та зігрівають кожну дитину». Його заклик-обіцянка «будемо берегти вчителя» - це не просто декларація, це намагання зробити якомога більше для тих людей, якими, за словами І.Франка, «школа стоїть».Мені завжди імпонувала й імпонує культура Дмитра Володимировича, його вміння контролювати себе у різних ситуаціях. Після зустрічі упевнилася: Д.Табачник не боїться питань будь-якого спрямування, не остерігається провокацій, він з повагою ставиться до співрозмовника. Витримати його такт, інтелігентність зачасту не до снаги опонентам, відтак – порожні звинувачення, абсолютно безпідставні заперечення, елементарне критиканство, аби хоч таким чином вивищитися над цією людиною. Якісно виконувати навіть найпростішу роботу вміє далеко не кожна людина. Одній бракує терпіння, другій - знань або досвіду, третій - хисту налагодити контакти з людьми, вчасно пригасити конфлікти. Як вдається це Д.Табачнику? Де він знаходить сили для відновлення? У відповідь посміхається: у фітнесцентри не ходить за браком часу, найкраще допомагають вечорові прогулянки. Справжнє натхнення черпає у науковій роботі. Саме змінюючи види діяльності, знаходить відпочинок для душі. Наразі працює над цікавим книжковим проектом, який хотілося б реалізувати. До цього були «Полководці України» - книга, над якою працював три роки. У 2004 році вийшов друком двотомник «Українська дипломатична енциклопедія», за словами Міністра, унікальне видання, якого донедавна не було. До виходу енциклопедії доклав зусиль і Д.Табачник, адже входив до редакційної колегії (заступник голови). Тепер готується п’ятитомне видання, три томи вже вийшли друком. А ще… комп’ютерні ігри. Спостерігши наше подивування, Дмитро Володимирович пояснив: «Це стратегічна гра «Вічний Рим», де завдання полягає в облаштуванні величезної території і побудові стратегічно важливих об’єктів, зборі врожаю, прокладанні доріг, зведенні мостів тощо».Корінний киянин, знає і любить своє місто. Про Київ може говорити годинами. На питання, що порадив би подивитися гостям столиці, відповідає вичерпно: «Зважати треба на те, який Ви раз у місті, - а потім продовжує: - Може, це не звично, але порекомендував би відвідати Свято-Покровський монастир на вул. Артема. Унікальна історія: його люди відновили у 1943 році і навіть радянська влада не могла закрити. Це якщо вас цікавлять пам’ятки такого спрямування. Якщо говорити про музеї, то мої два улюблені – це Національний художній музей, де блискуча колекція шедеврів українського та закордонного живопису, скульптури, графіки. Тут можна щодня відкривати щось для себе. Також варто відвідати музей західного та східного мистецтва у будинках Терещенків-Ханенків, де одна з найбільших мистецьких колекцій».Сократ казав: «Заговори, щоб я тебе побачив». А на моє особисте переконання, мати уявлення про людину допоможе інформація про улюблену книгу. Ось тут Дмитро Володимирович спочатку зауважив: «Знаєте, я завжди тікаю від цього питання, бо переконаний, що людина не може мати не тільки однієї, а й десятка улюблених книжок», а потім не тільки із знанням справи, а й з видимим задоволенням розповів про свої уподобання. Історик за фахом, він легко і зі знанням справи орієнтується у літературі (і зарубіжній, і українській). А зацікавив нас книгами Дж.Норвіча «Історія Серединного моря» та Б.Токман «Серпневі гармати». Сучасну літературу знає, хоча вважає, що школа має виховувати на зразках класичних творів, бо зачасту новітнє – це комерційне. Щодо власних смаків, то це «Нічний молочник» А.Куркова. Дуже цікава, на думку Д.Табачника, творчість івано-франківського письменника В. Єшкілєва. А ще він акцентує на одному виданні: «Винничук уклав дуже цікаву книгу – «Львівська антологія», де презентовано набуток письменників, що жили і творили у Львові».Колись в інтерв’ю газеті «Факти» Дмитро Володимирович сказав про себе: «Я був максималістом, хотів змін». Сьогодні він з легким натяком іронії називає себе «поміркованим оптимістом». Я ж, звичайно, з долею суб’єктивізму визнаю: він оптиміст, що не боїться не тільки декларувати зміни, а й впроваджувати реформи, сподіваючись на розуміння суспільства. А ще він надзвичайно харизматична особистість і, погодьмося, визнаний лідер. Американський письменник та історик Генрі Брукс Адамс стверджував, що якщо ваші дії надихають інших людей мріяти про більше, вчитися більшому, робити більше і ставати кращими, значить ви лідер.Я йшла зі школи з легким присмаком жалю і полегшення. Я йшла з освіти з переконанням, що повертатися на цю стезю уже не варто та й не цікаво. Після зустрічі з Дмитром Володимировичем з’явилося бажання повернутися… Щоб робити нашу школу кращою, щоб забезпечити якість освіти кожній сільській (і власній) дитині, щоб ще раз довести тим людям від освіти, хто за папірцем і наказом перестав бачити учителя, що це галузь особистісно орієнтована і успіх реформування залежить від кожного. О.Сидоренко,член Національної спілки журналістів України