ЛУБЕНСЬКА РАЙОННА РАДА

Першими землевпорядниками були межувальники, які встановлювали та закріплювали межі і видавали документи, що засвідчували право на землю. Ще тоді землевпорядники були шановними людьми, адже в їхніх руках перебувало головне багатство - земля, основа для функціонування всіх сфер діяльності людини. Розвиток суспільства в усі часи був пов’язаний з землею, яка і зараз залишається головним засобом для існування людства і джерелом суспільного багатства. В Україні професія землевпорядника завжди користувалася повагою, тому що вона присвячена безцінному скарбу країни – її землі.

Щиро вітаємо працівників землевпорядної служби Лубенщини з професійним святом – Днем землевпорядника України!

Прийміть слова вдячності за сумлінну працю і вірність професійному обов’язку. Бажаємо вам і вашим родинам міцного здоров’я, добра і благополуччя, нових трудових досягнень.

Незламної віри усім у майбутнє мирне життя, віри у те, що наша Україна ніколи не впаде на коліна перед ворогом. Сили вам, здоров’я та любові до рідної землі.

З повагою

Голова Лубенської районної ради

Тетяна КАЧАНЕНКО

Депутати районної ради

Старший солдат, навідник.

Підрозділ: 16-й окремий мотопіхотний батальйон (58-а окрема мотопіхотна бригада) МАРЧЕНКО Руслан Володимирович.

Народився 27 січня 1978 року у селі Михнівці Лубенського району Полтавської області.

Закінчив Михнівську загальноосвітню школу, Вовчицький ліцей ім. В.Ф.Мицика, історичний факультет Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка, аспірантуру. Вчителював на Дніпропетровщині. Згодом переїхав на проживання до міста Києва. Працював у Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації.

Загинув 11 березня 2016 р. під час мінометного обстрілу позицій ЗСУ в промзоні міста Авдіївка (Донецька область).

Сімейний стан: Залишились батьки, сестра та син.

Місце поховання: с. Михнівці, Лубенський район, Полтавська область.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 8, ряд 10, місце 15.

Указом Президента України № 132/2016 від 8 квітня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Почесний громадянин Лубенщини.

Герою слава та вічна пам’ять

Майже 200 років тому він у плані культурному постав проти Російської імперії, а сьогодні їй протистоїть вся Україна.

Цього року Україна відзначає 209 річницю з дня народження великого українського поета. Споконвіку щедрою і благословенною була українська земля, бо на ній народжувалися люди, перед генієм котрих схиляється світ. І найперший серед них — Тарас Шевченко, велетень духу і співець народної свободи.

Тарас Шевченко. Його ім’я стало символом України. Його називають провісником нового життя, народним пророком, титаном духу, який уболівав за долю рідного народу, тому й залишив нащадкам духовний заповіт, що передається із покоління в покоління, від роду до роду. Духовну велич і красу українського слова він підніс на найвищу височінь. Тарас Шевченко був, є і навіки залишиться найголовнішою особистістю у становленні нашої держави.

Сьогодні немає українця, який би не знав «Заповіту», не читав «Кобзаря». Любов до Тараса Шевченка, його пошанування в народі триває понад два століття. І ця слава така животворча та невмируща, що не знає кордонів.

Геніальність Шевченка не змогли придушити ні 24 роки кріпацтва, ні 10 років заслання. Надзвичайні здібності, неймовірна працьовитість. І лише 47 років життя. Зате який спадок для нашої нації!

Ми горді з того, що упродовж століть в устах патріотів рідного слова звучала наша мова, її берегли, як перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос. І коли гостро постало питання, бути чи не бути українській мові і культурі взагалі,… "Бути!"- відповів на це Великий Тарас своїми творами.

"Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос - більш нічого.

А серце б'ється - ожива,

Як їх почує!..."

Сьогодні ми є безпосередніми творцями вільної України, що знають, якою ціною здобувається і захищається свобода, як важко рвуться ті «кайдани» і як досі прагнуть нас лишити рабами, ще дужче скувати.

Хоча ми живемо, як і передбачав Тарас Шевченко, «в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій», за нашу волю в протиборстві з агресором досі змушені віддавати свої життя кращі сини й доньки України.

Кобзаря вважають українським Пророком, чиє поетичне слово було актуальним у ХІХ столітті, і не менш значиме сьогодні. Кожен українець пам’ятає його віршовані пророцтва, в кожному живе його дух і кожен з нас знаходить в його творах щось близьке і співзвучне.

Хіба не заслуговують на весняні квіти та щирі слова наші кохані дружини, які дарують нам сімейний затишок, ніжність та доброту? Наші доньки, які чекають нас вдома та обіймають своїми ніжними рученятами. Жінки-колеги та подруги, які завжди допоможуть та підтримають. І хіба може бути забагато слів любові та вдячності нашим рідним матерям, які дали нам життя та продовжили рід?

Сьогодні українські жінки, разом з чоловіками на передовій відстоюють мир та єдність України. Ми вітаємо вас, жінки-бійці, жінки-волонтерки, жінки-лікарі, і дякуємо за вашу стійкість та мужність.

Особливі слова підтримки висловлюємо матерям, які не дочекалися своїх синів з війни. Нехай загоюються ваші душевні рани, а гордість за синів наповнює ваші серця.

Любі матері, жінки, сестри, доньки! Саме ви надихаєте нас на шляхетні вчинки, щодня даруєте нам любов, турботу, душевний спокій і затишок. Всі труднощі та негаразди минуться і ніщо не буде затьмарювати вашої посмішки, а на ваших очах бринітимуть лише сльози радощів.

Низький вам уклін від усіх чоловіків, щирі побажання добра і найскорішого настання миру. Нехай Господь убереже вас і ваші родини від горя і втрат в ці тяжкі дні. А ще, непохитної віри вам у нашу Перемогу.

Зі святом весни!

Слава Україні!

З повагою,

чоловічий колектив депутатів Лубенської районної ради